бога краси, прекрасно простертого. На його вид сама лямпочка запалала живішим світлом, а бритва затулила своє боговбивче вістря у своїй рямці. Перелякана цим видом і знесилена до дна душі Псіхея поблідла як труп і тремтячи припала на коліна, силкуючися сховати бритву на свої груди. Була би це певно зробила, якби бритва з перестраху перед таким злочином не вислизнула і не випала з її рук.
Ще втомлена, знесилена, але вже, придивляючися близько до божеської краси його лиця, відійшла духом. Бачить голівку, оточену золотим вінцем волосся, пахнучого амброзією, сніжно білу шийку і рожеві щоки; кучері спадали на груди прекрасними клубками, інші нависали на лице, інші звисали ззаду, а від їх надмірного блиску та ясности аж захиталося світло лямпочки. На плечах крилатого бога біліли крила з поблисками рожевого кольору. Крила лежали спокійно, але хоруговки найтонших пер і ніжне пустове пір'ячко тремтіло, немов у якімсь пестотливім неспокою. Решта тіла така гладенька, така пухка і така гарна, що не жаль було назвати Венеру його матір'ю. Перед ліжком лежав лук, сагайдак і стріли, благотворні стріли великого бога.
Якась ненаситна цікавість заставила Псіхею переглядати і подивляти мужеву зброю. Взяла одну стрілу із сагайдака і приткнула її кінець до кінчика свого пальця, пробуючи її гостроту. Але дрижачою ще досі рукою вона вколола себе трохи глибше. Крізь тоненьку шкірку заросилися дрібненькі краплі рожевої крови. Не знаючи сама як то сталося, Псіхея добровільно запалала любов'ю до Амура. Розгораючи чимраз більшою жагою до нього, похилена над ним, важко дишучи розкритими та розкішно дрижачими губами впиваючися в нього поспішно, боячися тільки одного, щоб він не збудився. Та коли упоєна таким щастям у нестямі притулила до нього губи, тоді лямпа не то з поганої зрадливости, не то з нікчемної заздрости, а не то бажаючи й собі обняти та поцілувати таке тіло, вибулькнула із свого полум'я краплю кипучої оливи на праве плече бога.
