коли не скину її з того багатства. А коли й тобі, як бачу, докучила наша зневага, зложімося обидві на якусь рішучу пораду. Бо ж те, що ми дістали, не покажемо ані батькам нашим, ані нікому іншому, а тим більше не скажемо нічого про її поводження. Досить того, що ми самі бачили таке, за чим нам жаль; то не будемо ж ані батькам, ані всьому народові благовістити про такі її розкоші. Та й нещасливі ж ті, яких багатства ніхто не знає. Нехай вона знає, що в нас немає своїх слуг, у нас — старших сестер. А тепер ходім до своїх мужів, щоб розглянути наші убогі і зовсім скромні кути, поки, взявши виразніші замисли, не накинемося на неї з більшою силою, щоб укарати її гордощі.
Сподобалася зла рада оцим двом злюкам. Поховавши всі свої багатоцінні дарунки, торгаючи своє волосся і дряпаючи свої щоки, немов би в жалобі, розливалися вони наново удаваними плачами. Потім, покинувши нараз батьків і роз'ятривши наново їх жалощі, повні отруйних намірів ідуть до своїх домів, обмірковуючи якийсь злочинний підступ, а навіть убивство невинної сестри своєї.
Тим часом Псіхею переконує її невидимий муж у своїх нічних розмовах:
— Чи бачиш, якою небезпекою грозіть тобі ворожа фортуна? І коли не будеш пильно берегли себе, швидко спіткає тебе лихо. Зрадливі вовчиці великими зусиллями приготовляють ті препідлі засідки, що зводяться до того, щоб намовити тебе, аби ти придивилася до мого лиця, якого, як я тобі вже не раз казав, ти не повинна бачити. Тому то, коли ці погані відьми з пакісними душами прийдуть до тебе /а знаю, що прийдуть/, не говори до них зовсім нічого, а коли завдяки вродженої твоєї простодушности і завдяки ніжности твоєї душі не зможеш мовчати, то принаймні про мужа ані не слухай, ані не відповідай нічого. Бо для мене важливим є, щоб наш рід продовжився, а дитя, яке ти носиш у своїм лоні, буде божеським, коли мовчатимеш, а смертельним, коли проговоришся.
