нетерпеливим обуренням, уся тремтячи і потрясаючи головою, вона сказала сама до себе:
— Як то, древня родителька природи, первопочин усякого живла, шанована по всьому світі Венера, маю ділитися своїм найвищим обоженням зі смертною дівчиною? Оцей земний бруд має зневажити моє ім'я, освячене в небі? Ніяким світом не знесу злочину отого обоження і перенесеного на неї почитання.
— Нехай смертна дівчина не носить мого образу. Чи ж надармо той пастух, якого справедливість і вірний осуд ствердив сам великий Зевс, признав мені першість красоти перед іншими богинями? Будь вона собі хтобудь, не довго вона буде тішитися присвоюваною собі моєю почестю. Ану, чи незабаром не буде вона сама нарікати на ту свою ненатлу красоту?
І зараз покликала свого крилатого і досить смілого синка, що здеморалізований, гордуючи всякими людськими порядками, озброєний полум'ям і стрілами щоночі бігає по чужих домах і, ламаючи всі подружжя, безкарно сповняє стільки скверного, а не робить ані разу нічого доброго. От того то, вже і вродженим свавільством нагостреного хлопця вона підмовляє ще словами і веде його до того міста і показує йому Псіхею /бо таким ім'ям назвалася та панночка/ і, виявивши йому всю історію про конкуренцію з її красотою, хлипаючи і трясучися, з обурення промовила:
— Прохаю тебе на всі святощі моєї материнської любови, дай твоїй матері салодкими ранами твоїх стріл, солодкими припіканнями твоїх огнів помсту, якнайповнішу помсту на оцій ненависній красуні. Особливо те одно, одиноке зроби мені: нехай ця дівчина запалає найгарячішою любов'ю до чоловіка найнижчого, самою судьбою позбавленого всякої чести, маєтку і здоров'я, щоб не було на всім світі нужденнішого чоловіка за нього.
Сказавши це, вона гарячими поцілунками довго і пристрасно пестила свого сина, а потім удалася до близького морського берега і своїми рожевими підошвами ступила на морські
