Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/202

Цю сторінку схвалено


Тут я не дбаю,
Кумпанів маю, —
Скошені мов сині квіти в маю.

Вона слухала, дух у собі запираючи. Уста розкрилися трохи. Очі побільшали. На чудовому личку визначилася тривога й турбота.

Б'ють барабани, банда грає, —
Весело вояк умирає!
В кривавім бою
В чистому полю, —
Ще й безсмертну славу собі має!

Слабше, слабше доносилися останні слова пісні:

В кривавім бою,
В чистому полю, —
Ще й безсмертну славу собі має!

чулось їй ще раз виразно.

З низько похиленим чолом, з закритими очима — отак вона слухала останніх тонів. А тепер довкола неї тихо, самітно. Звільна підійшла до фортеп'яна.

Гей нічия ж то смерть не краща,
Як та вояцька в бою наша!..

Вона грала і співала цю стару, гарну вояцьку пісню. Коли скінчила, права рука довго ще лежала на клявішах. Як часто він співав їй цю пісню своїм чистим, спокійним голосом! Вона акомпаніювала йому. А потім він з запалом оповідав їй про народні і вояцькі пісні. Як вояки самі собі укладають мелодії, зразу лише трохи змінюючи старі церковні та народні мотиви. Як майже у всіх вояцьких піснях основний настрій м'який, поважний; як усі вони навіяні тугою за рідним селом, не раз зовсім несвідомою.

Нічний метелик літав довкола світла. Вона встала і підійшла до вікна. Горішньою поверхністю лівої руки сперлася на стіну і схилила на неї голову. З великих сірих очей ринули невпинно гарячі сльози.