руки заплили кров'ю, та проте він ще таки силкувався боротися далі. Ця страшенна живучість і впертість розлютила ворогів: три, чотири, п'ять скажених воларів ударило його разом по животі, аж кишки з нього вийшли наверх. Фанатик упав горілиць, ударився карком об погруддя святого, ще раз підкинувся, обернувся животом додолу і впав до металу, простягаючи руки наперед і простерши одубілі ноги.
Святий Панталеон пропав.
Великі хоругви святого Ґонзальва вже рушили на площу і звільна повівали в повітрі, підтримувані долонями мужчин з геркулесовими поставами і обгорілими лицями, з шиями, що аж надувалися силою; нести оті хоругви для них була забавка.
Від часу перемоги над Радузийцями людність села Маскаліко обходила свято у вересні з новою пишнотою. Серця горіли дивним огнем набожности. Вся країна віддавала почесть своєму патронові, опікунові багатства і свіжих зборів. Понад вулицями жінки порозвішували від вікна до вікна свої шлюбні заслони. Мужчини пообмаювали брами зеленню і посипали квітами пороги домів. Кожний подув вітру наповнював вулиці запахом, що захоплював і п'янив юрбу.
Процесія раз-у-раз висипалася з церковної брами і розливалася по площі.
Перед вівтарем, де впав був святий Панталеон, вісім мужів, найчільніших у громаді, ждало на хвилину, щоб піднести статую святого Ґонзальва. Це були: Джіовані Куро, Уммалідо, Маттля, Вінценціо Ґванно, Рокко де Чеузо, Бенедетто Ґалянте, Біаджіо де Кліші і Джіовані Сенцанаура. Вони стояли випрос-
