ся рукою своєї дочки.
Коли настав найближчий день, виринуло питання: хто в Бога святого покажеться завтра об 11-тій годині, бо завтра був той страшний третій день. Батько й мати, а надто й брат, що також прибув з перепросинами, були безумовно за шлюб (коли людина буде хоч сят-так зносна), все, що лише буде можна, треба зробити, щоб стан маркізи зробити щасливим. Та коли обставини тієї людини будуть такі, що навіть при всяких поблажках занадто відбігають від маркізиних, то батьки противляться шлюбові. Вони були готові затримати маркізу й надалі у себе та адоптувати дитину. Маркіза натомість, бачилось, була за те, коли ця людина лише не буде зовсім безчесною, щоб дотримати свого приречення і за всяку ціну дати своїй дитині батька. Вечером запитала мати, як властиво вести себе при прийняттю тієї людини? Комендант заявив, що було б найвідповіднішим лишити маркізу об 11-тій годині саму. Натомість маркіза стояла на тому, щоб батьки, а також брат були присутніми, бо вона з тією людиною не хоче мати ніякої спільної таємниці. Зрештою додала, що таке бажання, бачиться, висловлено вже й у відповіді тієї людини тим, що дім коменданта визначено на місце сходин, що ця обставина їй дуже сподобалася у відповіді. Мати звернула увагу на невідповідні ролі, які при тому мусіли б відіграти батько й брат, і просила дочку, щоб пристала на віддалення мужчин, а натомість сама вона прихилиться до її бажання і буде присутньою при прийняттю тієї особи. По короткім намислі дочка прийняла нарешті цю останню пропозицію.
І ось по ночі, проведеній серед крайнє напруженого чекання, засвітав ранок страшного третього. Коли годинник вибив одинадцяту, обидві жінки, вбрані святково мов до заручин, засіли в гостинній; серце стукало у них так, що можна б було чути, коли б замовк денний шум. Ще бренів дзвін, що вибив одинадцяту, коли ввійшов стрілець Лєопардо, якого батько виписав був із Тиролю. Жінки поблідли при його виді.
