зранку прибуде до нього. Полковниця була власне при тому, як комендант одержав цього листа, а спостерігши виразно по його обличчю, що він був збитий з пантелику, бо коли це було ошуканства, то який мотив мав він тепер підсунути їй, скоро вона, бачилось, зовсім не має претенсій до його пробачення? Осмілена цим, висловила плян, що вже давно носила у своїх грудях. І поки ще полковник з тупоумним виглядом дивився на папір, вона сказала, що їй прийшло щось на думку. Чи дозволив би він їй на день-два виїхати до В.? Коли маркіза справді знає вже того, хто через газети відповідає їй як незнайомий, вона мусить ввести її в такий стан, що маркіза мусить зрадити своє серце, хоча б була найхитрішою зрадницею. Комендант, роздираючи сильним рухом доччин лист, відповів, що їй відомо, що він з нею не хоче мати ніякого діла і забороняє їй входити з нею в будь-яке порозуміння. Він запечатав подерті шматочки, заадресував до маркізи і віддав посланцеві як відповідь. Полковниця, огірчена в душі цією завзятою впертістю, що нівечила всяку можливість вияснення, постановила виконати свій плян хоча б і проти його волі. Взяла одного з комендантових стрільців і наступного ранку, коли комендант лежав ще в ліжку, поїхала з ним до В..
Коли прибула до вілли, сказав їй придверник, що до пані маркізи не допускає нікого. Пані Ґ. відповіла, що знає про це зарядження, але проте нехай лише він іде й повідомить її про приїзд полковниці Ґ. На це той відповів, що це ні на що не здасться, бо пані маркіза не говорить ні з ким на світі. Пані Ґ. відповіла, що з нею певно буде говорити, бо вона її мати, і нехай лише він не отягається, а йде сповнити, що йому велять. Та ледве придверник ввійшов у дім для цієї, як він думав, таки даремної проби, коли побачив, як маркіза вибігла з дому, поспішила до брами і впала на коліна перед повозом полковниці. Пані Ґ. за підмогою свого стрільця вийшла з повоза і не без деякого зворушення підняла маркізу. Маркіза, переможена чуттями, похилилася низько до її руки і, рясно проливаючи сльози,
