ку явитися в домі пана Ґ., свого батька, то той, кого вона шукає, кинеться там їй до ніг".
Полковниці не вистачило духу, поки дочитала лише до половини цього нечуваного повідомлення. Вона очима перебігла його до кінця і подала газету комендантові. Полковник прочитав оголошення тричі, немов би не вірив своїм очам.
— Ну скажи мені, Бога ради, Льоренцо, — скрикнула полковниця, — що думаєш про це?
— О нікчемниця! — відповів комендант і встав з місця. — О прехитра лицемірка! Вдесятеро безсоромність суки і вдесятеро хитрість лисиці докупи, то ще й замало для неї! І така постава! І такі очі! У херувима нема щиріших! — Він заридав і не міг заспокоїтися.
— Але коли це хитрість, — запитала полковниця, — то що, ради Бога, може вона мати на меті?
— Що має на меті? Своє нікчемне ошуканство. Вона хоче його силою довести до пуття, — відповів полковник. — Уже вона напам'ять вивчила байку, яку нам тут д. 3-го о 11-тій рано надумали втелющити, вона й він. "Моя люба донечко, — маю я сказати, — я цього не знав. І хто міг подумати таке. Вибачай мені, прийми моє благословення і будь знову добра". Але кулька в лоб тому, хто д. 3-го рано переступить мій поріг. А може ліпше буде звеліти слугам випроторити його з дому.
Пані Ґ., ще раз прочитавши газету, сказала, що коли з двох незрозумілих речей має йняти віру одній, то радше повірити в якусь нечувану гру припадку, ніж у таку підлоту своєї досі так доброї і чесної доньки. Та поки вона ще скінчила, комендант скрикнув:
— Зроби мені ласку й замовкни! — І додав, виходячи з покою: — Мені остогидло слухати про це.
Кілька день по тому одержав комендант з огляду на це газетне повідомлення листа від маркізи, в якому вона, знаючи, що їй відмовлять ласки з'явитися в його домі, з пошаною й чутливо просила ласкаво вислати до неї до В. того, хто д. 3-го
