зважилася несміло заявити, що на це вони не мають права. Голосом слабим та зворушеним наслідком недавнього зомління вона просила оминати бурхливі сцени в домі, але комендант, що не звертав на її слова ніякої уваги, не відповів нічого більше, а лише обернувся до надлісничого і, пінячись з лютости, наказав йому:
— Іди і приведи їх мені!
Коли надійшов другий лист графа Ф., комендант звелів відіслати його до В. до маркізи, а вона, як довідалися потім від посланця, відклала його набік і сказала: "Добре."
Полковниця, якій у цілій тій події було так багато неясного, а особливо схильність маркізи пошлюбити якогось нового і зовсім їй байдужного чоловіка, силкувалася надаремно звести розмову на цю обставину. Комендант просив завсігди тоном дуже подібним до наказу, щоб мовчала. Одного разу при такій нагоді, здіймаючи портрет маркізи, що ще висів на стіні, запевнив, що рад би зовсім вимазати її зі своєї пам'яті, і додав, що в нього нема дочки.
Та ось появилася в газетах дивовижна відазва маркізи. Полковниця, порушена цим до живого, пішла з газетою, яку одержала від коменданта, до його покою, де застала його за роботою при столі, і запитала, що в Бога милого він думає про це? Комендант, не перестаючи писати, відповів:
— О, вона невинна!
— Як! — скрикнула пані Ґ. з безмежним захопленням. — Невинна?
— Це їй у сні трапилося, — сказав комендант.
— У сні! — сказала пані Ґ.. — І така нечувана подія…
— Дурепа! — буркнув комендант, поскладав папери накупу і пішов геть.
Слідуючого дня прочитала полковниця, коли всі сиділи за сніданням, в одній газеті, що власне прийшла ще зовсім вогкою з друкарні, ось яку відповідь:
"Коли пані маркіза О. зволить д. 3-го… о год. 11-тій ран-
