віднайти свої коні. Він почував, що спроба пояснити справу на її грудях розбилася назавсігди, і їхав ступом назад до М. міркуючи про листа, якого тепер доведеться йому писати.
Вечером, коли в препоганім гуморі опинився при столі в однім публічнім льокалі, застав там надлісничого, який зараз же запитав його, чи пощастило йому з освідчинами в В.? Граф відповів коротко: "Ні!" і вже готов був заткати йому рота якимось прикрим словом, але, щоб не вхибити чемности, додав по якомусь часі, що надумався звернутися до неї листовно і швидко впорається з цим. Надлісничий сказав, що з жалем бачить, як пристрасть до маркізи позбавляє його розсудку. Тим часом він мусить упевнити його, що вона вже намірилася зробити інший вибір. Він подзвонив за найновішими газетами і подав йому нумер газети, де було надруковано її звернення до батька дитини. Граф пробіг очима написане і кров ударила йому до голови. В його душі мішалися найрізноманітніші чуття. Надлісничий запитав його, чи на його думку віднайдеться та людина, якої шукає маркіза?
— Без сумніву! — відповів граф, усією душею приникаючи до паперу й жадібно впиваючися його змістом. Потім склав газету, на хвилину підійшов до вікна і сказав:
— Тепер усе добре! Тепер я знаю, що мені робити!
Він обернувся до надлісничого і чемно запитав, чи швидко він знову з ним побачиться, поклонився і пішов цілковито поєднаний зі своєю долею.
Тим часом у домі коменданта вийшли дуже прикрі сцени. Полковниця була до крайности огірчена брутальною жорстокістю мужа і слабістю, з якою дала йому опанувати себе при тиранськім відіпхненню доньки. Коли в комендантовій спальні гримнув постріл і дочка вискочила звідти, полковниця зомліла, а коли швидко потім отямилася, комендант у хвилині її пробудження не сказав нічого, як лише те, що жалкує, що вона надаремно набралася цього страху, і кинув на стіл вистрілений пістоль. Потім, коли зайшла мова про відібрання дітей, вона
