Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/182

Цю сторінку схвалено

ще сьогодні поспішить до В. і повторить їй свою пропозицію. І він зараз ухопив капелюха, уклонився надлісничому, який уважав його зовсім позбавленим глузду, і пішов.

Він сів на коня і погнав до В.. Коли зліз з коня край брами і хотів ввійти на подвір'я, сказав йому придверник, що пані маркіза не приймає жадної живої душі. Граф запитав, чи цей наказ, виданий для чужих, стосується також приятеля дому? На це той відповів, що не знає жадного винятку, і зараз же додав якось двозначно: чи він може граф Ф.?

Граф, окинувши його допитливим оком, відповів, що ні, і додав, обернений до свого слуги, але так, щоб і той міг чути, що при таких обставинах йому доведеться заночувати в готелі і листовно дати про себе знати пані маркізі. Та скоро лише він зник з очей придверника, як скрутив за ріг і пішов під мур просторого саду, що розкинувся за домом. Крізь фіртку, яку застав відкритою, ввійшов до саду, пройшовся по його стежках і власне хотів зайти через задню терасу до дому, коли поруч в альтанці побачив маркізу в її любій і таємничій подобі при маленькім столику пильно зайняту працею. Він наблизився до неї так, що вона не могла побачити його швидше, поки він не став у вході до альтанки — три малі кроки від її ніг.

— Граф Ф.! — промовила маркіза, піднявши очі, і рум'янець несподіванки обілляв її лице.

Граф усміхнувся, стояв іще хвилину у дверях і не рухався, а потім сів поруч неї з такою скромною нахабністю, що вона не потребувала полошитися, і поки вона ще зміркувала, що їй робити в тім незвичайнім положенню, лагідно обняв рукою її любий стан.

— Звідки, пане графе? Чи це можливо? — запитала маркіза і несміло дивилася на землю перед собою.

Граф сказав: "Із М., — і легесенько притулив її до себе, — крізь задню фіртку, яку я власне застав відчиненою. Я сподівався одержати ваше пробачення і ввійшов".

— Чи ж в М. не сказано вам? — запитала вона і ще не во-