що ранила її найглибші почування. Вона все ще отягалася входити в якібудь зносини з чоловіком, що так ошукав її, догадуючись дуже справедливо, що він безповоротно мусить належати до шумовин свого роду, міг походити із найглибшого та найбруднішого багна людського. Та коли почуття власної самостійности у неї проривалося чимраз живіше і вона міркувала, що клейнод нічого не втратить на вартості, чи його оправа така чи сяка, то одного ранку, коли молоде життя в її лоні затріпоталося, вона таки насмілилася і дала в м–ських газетах надрукувати те звернення, яке ви читали на початку цього оповідання.
Граф Ф., якого невідхильні справи затримали в Неаполі, написав уже другого листа до маркізи з проханням, щоб, не зважаючи ні на які можливі сторонні обставини, була вірна своїй, мовчки даній йому обіцянці. Скоро йому пощастило спекатися дальшої службової подорожі до Константинополя й інші відносини дозволили, він зараз же рушив з Неаполя і лише кілька день пізніше по визначенім наперед реченці прибув до М.. Комендант прийняв його з заклопотаним лицем, сказав, що конечна справа змушує його вийти з дому і просив надлісничого, щоб тим часом забавляв його. Надлісничий запросив його до свого покою і по короткім привітанню запитав його, чи знає, що трапилося в часі його неприсутности в домі коменданта. Граф поблід на хвилину і відповів, що не знає. Тоді надлісничий повідомив його про ганьбу, яку нанесла маркіза цілій сім'ї, і розповів йому все, що вже знають наші читачі. Граф ударив себе долонею по чолі.
— Чому роблено мені стільки перешкод! — скрикнув він, забуваючи сам себе. — Коли б ми взяли були шлюб, то не було б нам сорому ані всього того лиха!
Надлісничий витріщився на нього й запитав, чи він настільки шалений, що ще бажає шлюбу з цією негідницею? Граф відповів, що вона варта більше, як увесь світ, який так гордує нею, що він цілком вірить її запевненню про її невинність, що
