головної квартири до З., щоб їх переслали ким іншим, а сам прийме ласкаві запросини і лишиться на кілька тижнів гостем у їхньому домі. Потім, тримаючи крісло в руці і стоячи біля стіни, він ще чекав хвилину і дивився на коменданта. Комендант відповів, що йому було би дуже жаль, якби пристрасть до його дочки, яка, здається, опанувала його, стягла на нього дуже поважні неприємності; та про те йому це знати, що може робити, а чого ні; нехай відсилає депеші і займе призначені для нього покої. При тих словах видно було, як граф поблід, з пошаною поцілував матір у руку, вклонився всім іншим і віддалився.
Коли граф вийшов із покою, не знала сім'я, що й думати про цю появу. Мати казала, що це ж неможливо, щоб він депеші схотів відіслати назад до З. тому лише, що йому не вдалося в переїзді через М. по п'ятихвилевій розмові одержати слово від зовсім незнайомої йому дами. Депеші, з якими він їде до Неаполя, доручено ж саме йому. Надлісничий сказав, що такий легкодухий вчинок був би покараний не чим меншим, як замкненням у фортеці. Комендант додав, що його ще й деґрадують за це. Та цього нема чого боятися, сказав далі, бо це лише такий страшак при штурмі; він ще надумається, поки відішле назад депеші. Мати, зрозумівши цю небезпеку, висловила дуже живо своє побоювання, що він таки відішле їх. Його завзята, в одну точку вперта воля по її думці видається здібною власне до такого вчинку. Вона якнайуклінніше просила надлісничого, щоб зараз пішов за ним і стримав його від такого рішення, що грозило нещастям. Надлісничий відповів, що такий крок мав би якраз противний наслідок і скріпив би в ньому надію перемогти при допомозі цього воєнного підступу. Маркіза висловила цю саму думку, хоча й запевняла, що без цього депеші неминуче будуть відіслані. Усі згодилися на тому, що його поводження було дуже незвичайне й що він, здається, звик штурмом здобувати дамські серця так само, як фортеці.
В тій хвилині побачив комендант графів запряжений віз
