Тож, щоб на будуче оберегти себе від подібних випадків, зробив він гарну Беатрікс своєю законною дружиною перед усіма своїми товаришами і підданими. Відтепер була вона лищарською жоною, якій не легко було знайти рівню при полюваннях, святах і танках, а також у хатах підданих і в коляторській лаві в костьолі.
Рік за роком минав серед різних змін, і впродовж дванадцяти багатих осеней народила вона своєму мужові вісім синів, що росли, як молоді олені.
Коли найстарший мав вісімнадцять років, устала вона одної осінньої ночі з ліжка, де лежала поруч свого Воннебольда. Він спав смачно, а вона тим часом поскладала старанно всі пишні шати до тих самих скринь, звідки колись повиймала їх, позамикала скрині і поклала ключі при боці сонного. Потім босими ногами обійшла ліжка своїх синів і тихенько поцілувала одного за одним, потім прийшла ще раз до ліжка свого мужа і поцілувала його також, а тоді обтяла собі довге волосся на голові, наділа знову темний черничий плащ, який переховувала старанно, і, вийшовши таємно з замку, помандрувала під завивання вітру і шелестіння зів'ялого листя серед осінньої ночі назад до того манастиря, з якого втекла колись. Її пальці пересували невинно кульки рожанця, а думки під час молитви перебирали пробуте поза манастирем життя.
Отак мандрувала не спочиваючи, аж зупинилася перед манастирською брамою. Коли постукала, їй відчинила постаріла ключниця і привітала її байдужно по імені, немов би вона вийшла оце тільки перед годиною. Беатрікс пройшла повз неї до церкви, припала на коліна перед вівтарем Пресвятої Діви, а ця почала промовляти до неї і сказала:
— Ти забарилася трохи довго, моя доне! Весь час я виконувала твою службу як ключниця, а тепер я рада, що ти таки прийшла і знову візьмеш ключі.
І образ похилився і дав ключі Беатріксі, що зраділа й перелякана тим великим чудом теплими очима дивилася на образ
