їх учнів такого взірця: "Любіться між собою."
— Такого взірця в моїй клясі не вживано ніколи, — відповів Сімон рішучим тоном. — Ви зовсім вірно сказали, пане прокураторе, я мусів би затямити собі його.
Коли прокуратор потім звернувся з тим самим питанням до брата Фульґенція, той завагався трохи.
— В нашій школі маємо ще трьох братів: Ізідора, Лазаря і Ґоржія, — сказав він. Напевно не можу сказати нічого.
А потім серед глибокої мовчанки, що залягла по його словах, додав:
— Ні, цього взірця не могли вживати у нас, а то я був би колись бачив його.
Урядники не зупинялися довше на тій речі, не бажаючи більше зраджуватися з тим, якої ваги прив'язували до цього паперу. Вони тільки висловили ще своє здивування, що відірваного ріжка годі було знайти.
— Чи такі взірці, — запитав Де, — не мають іноді на розі штемпля школи?
— Певно, деколи мають, — мусів признатися брат Фульґенцій.
— Що до мене, — докинув Марко, — то я ніколи не штемплював взірців.
— У мене все штемпльовано, — заявив спокійно Сімон. — Я міг би показати вам такі штемпльовані взірці. Але я штемплюю їх ось тут унизу.
Урядники, бачилось, були збиті з пантелику тими суперечливими зізнаннями. Тоді промовив о. Филип, що досі прислухався мовчки й уважно, злегка всміхаючись:
— Бачите з цього, мої панове, як то тяжко дійти правди. Так буде певно і з тою чорнильною плямою, до якої оце придивляєтеся, пане прокураторе. Дехто хотів у ній добачити щось ніби підпис, ініціяли. А я думаю, що це лише пляма, яку учень хотів стерти пальцем.
— А хіба ж буває, — запитав знову Де, — щоб учитель під-
