— Може їм буря вночі не дала спати. Я вже перед тим чула, як вони ходили по кімнаті, — сказала, лагодячи настрій, пані Бертеро.
Пані Діпарк мала 63 роки. Була це висока особа з дуже ще чорним волоссям, з холодним, правильними зморшками поораним лицем, суворими очима і наказуючим носом. Довгі літа провадила вона на площі св. Максентія, напроти катедри в Бомонті торгівлю модним крамом "під ангелом хранителем". Та по наглій смерті мужа, що — було говорено — була спричинена банкрутством одного католицького банку, вона зрозуміла настільки, що спродала склеп і, маючи коло 6000 франків ренти, оселилася в Майбуа, де в неї був невеличкий домик. Від того часу минуло вже близько 12 років, а її дочка, пані Бертеро, що також овдовіла, швидко й собі оселилася тут зі своєю, тоді одинадцятилітньою донечкою Жанвієвою. Нагла смерть зятя завдала старшій дамі нового клопоту. Він був урядовцем при фінансах; вона нерозумно вірила в його будучину, але він умер у бідності, лишивши на її клопіт жінку й дитину. Відтоді обидві вдови жили в малім, понурім домику без радощів, самітно, віддаючись виключно набожності. Лише пані Бертеро, висока, темноволоса дама, подібна до матері, з журливим та заляканим поглядом, яку муж ніжно любив, заховала в серці солодкі спогади про той короткий час життєвих радощів і щастя, і по її зів'ялих губах блукав іноді неясний усміх безнадійної туги.
Приятель покійного Бертеро, іменем Сальван, колишній учитель у Бомонті, тоді інспектор початкових шкіл, пізніше зроблений директором учительської семінарії, висватав Жанвієву, якої був опікуном, за Марка Фромана. Бертеро, вільнодуммець, не ходив до церкви, але жінці не боронив ходити, а іноді в ніжній поблажливості й сам відпроваджував на службу Божу. А Сальван, ще більший вільнодумець, що вірив лише в науково доведені правди, у приятельській нерозвазі впровадив Марка в цю побожну родину, не багато турбуючись конфліктами, які могли з цього виникнути. Впродовж трьох років від часу
