ве три метри заввишки, у шпугах яких ходить ніж! А де той великий ешафот, помальований червоним, на який входилося по сходах на десять східців, який піднімав угору свої величезні, криваві руки, панував над стовпленою юрбою і сміло показував народові всі страховища кари?
Відколи цю звірюку скинули на землю, вона зробилася підлою, підступною і трусливою. І коли там, в тій убогій залі суду людська справедливість тоді, як засуджували чоловіка на смерть, являлася без маєстату, то сьогодні, того страшного дня, коли вона виконувала свій засуд, вона не була нічим, як страшною різаниною при допомозі найдикішої, найогидливішої машини.
Ґійом і П'єр придивлялися до неї, і дрож обридження ворушила їх єство. Звільна розвиднялося, квартал виринав із темені, зразу сама площа з двома супротилежними, низькими і сірими тюрмами, потім дальші доми, винні шиночки, робітні нагробних пам'ятників, склепи з вінцями і квітами, яких тут найбільше задля близького сусідства з кладовищем Пер Ляшез. Тепер видно було докладно оддалік в широкому крузі чорну стіну юрби, а також вікна і балькони, наповнені головами; видно було людей навіть на дахах. Мала Рокет, обернена сюди чолом, була перемінена на якусь дискретну трибуну для запрошених. В середині широчезного порожнього простору порушувалися звільна самотні кінні поліціянти. Та в міру того, як небо роз'яснювалося чимраз більше, поза юрбою цією в цілім кварталі будилася праця вздовж широких, безкінечно довгих вулиць, великі терени яких зайняті самими робітнями, розпочатими будівлями та фабриками. Розлягалося важке сапання, машини і майстрі пішли в рух, вже й дими заклубилися з цілого лісу високих цегляних коминів, що з усіх боків піднімалися з тіні.
І Ґійом зрозумів, що ґільйотина була тут якраз на місці в тім кварталі нужди та праці. Тут вона розсілася у себе дома, як здобуток і як погроза. Бо чи ж не до неї ведуть темнота,
