стіяльна гарячка, пристрасть до смерти, що затуманювала весь цей народ, нетерплячка, щоб свіжа, червона кров поплила вже раз спід ножа, щоб її видно було на землі, щоб пополоскатися в ній. Але на оцю смертну кару, що мала бути виконана не на звичайнім убивці, прибули також люди німі, з палкими очима; вони ходили, кружляли з очевидною екзальтацією вірних; чути було, що в їх душах росте і міцніє заразлива мономанія помсти і мучеництва.
Ґійом думав про Віктора Матіса і зараз же пізнав його у першім ряді, між цікавими, котрих зупиняв поліційний кордон. Це був він, з тим сухим лицем без заросту, блідим і загостреним. Невеликий на зріст, він мусів підніматися на пальці, щоб бачити щонебудь. Побіч нього була висока руда дівчина, що жестикулювала дуже живо, але він мовчав, не говорив нічого, уважав з напруженням, вп'явши в тюрму свої очі, ті круглі, палкі, гострі очі нічного птаха, що бачать у темноті. Поліціянт і його відіпхнув брутально, але він вернувся на те саме місце терпеливо, насичений ненавистю, хотячи бачити навмисно, щоб міг ненавидіти ще сильніше.
Журналіст Массо побачив П'єра і заговорив до нього з веселим видом:
— Ей, пане Фроман, і ви були цікаві прибути сюди?
— Так, я тут з братом. Але боюсь, що не багато зможемо побачити.
— Певно, коли лише тут стоятимете.
І зараз чемненько, як услужливий чоловік, що любив показати свою могутність відомого журналіста, перед котрим падуть кордони, він додав:
— Коли ласка, прошу за мною! Власне офіцер поліційний є мій приятель.
Не чекаючи відповіді, він зупинив офіцера і говорив щось до нього стиха, живо, придумав якусь історію про двох товаришів, що прийшли з ним, щоб подати опис страчення. Офіцер зразу вагався, заперечував, а потім махнув рукою на знак по-