зілля, такого гарного, пахучого! Там гойданки такі легенькі! Ох, Гандзя побіжить за ними, аджеж це не дуже далеко!
Вже вечоріло.
Гандзина мати давно вернула з губами додому і весь день ходила по селу, питаючи за Гандзею. Ії ніхто не бачив. Бідна мати чим ближче до ночі, тим тривожніше бігала від хати до хати, але Гандзі не було ані сліду.
— Та й то, видите, нещастя моє! Якесь вродилося таке слабеньке та мізерне, а тепер уже з місяць, то раз-у-раз як що говорить, то ніби в гарячці! Наговорили їй нашибоваті[1] баби про якихось Мавок, а вона раз-у-раз про них, і в сні лише Мавки та Мавки! Скарана моя година! А де тепер поділася, то вже Господь знає. Та й то вона ніколи не звикла бігати далеко, все пильную та не пускаю…
Але Гандзі як не було, так не було. Вечером мати з плачем упросила кількох людей, щоб ішли в ліс шукати. Але й ніч минула, знайти не могли нічого. Минув і другий день, Гандзі не було. Як побивалася, куди бігала за той день бідна мати, того й не сказати. Аж на третій день рубаючи дрова в лісі здибали люди маленьку дівчинку під березою. Вона лежала, обнявши міцно березу заков'язлими ручками. Отворені очі не блищали вже, тільки на устах застив розкішний усміх; видно, Гандзя тільки що перестала бавитися з Мавкою.
1885 р.
- ↑ Нашибоватий — дурний, божевільний.
