він почав своїм пискливим голосом навипередки кричати: «а баба галамага». Професор уже готов був узнати його дуже пильним і здібним хлопаком і хотячи ще ліпше переконатися про це, переставив букви. Несподіваним способом він виставив перед учениками букви «баба», але Гриць, не дивлячися на них, а тільки на професора, тонким співучим голосом крикнув: «галамага». Всі зареготалися, не виключаючи й самого професора, тільки Гриць здивований оглянувся і знов на голос сказав до свого сусіди: «Цому не клицис галамага?» Аж тоді бідолаха стямився, коли професор потягнув його за понятливість різкою по плечах.
— Ну, а чого тебе там у школі навчили? — спитав батько, коли Гриць у полудне вернув додому.
— Вцилисьмося „а баба галамага“, — відповів Гриць.
— А ти вмів? — запитав отець, не входячи в те, що це за така дивовижна наука.
— Тазе вмів, — відповів Гриць.
— Ну, так мені справуйся! — заохотив отець. — Як тут у селі вивчишся, то підеш до міста до більшої школи, а відтак вийдеш на попа. Жінко, а дай но йому що їсти.
— Ба, — відповів Гриць.
Минув як раз рік після того важного дня.
Блискучі надії батька на Грицеву будущину давно розвіялись. Професор просто
