Валько всіх жидків у клясі кликав «Мойше», — хіба що це були сини багатих міських «тузів», перед якими він мав великий респект[1]. Жидок, на прізвище Йонас Туртельтавб, почувши той викрик і побачивши надскакуючого ворога, знітився і скулився, як слимак у своїй халабудці, і перестав писати.
— Ха, ха, ха! — реготався Валько, призираючися жидковому писанню.
— Пане професор… — зачав жидок і зап'явся.
— Ходи сюди!
І не чекаючи, аж Йойна вийде з лавки, взяв його за вухо і потяг на середину.
На вид бідного Йонки, скуленого, тремтячого і заслиненого зо страху, вся кляса голосно зареготалася, хоч усякий і собі тремтів і кулився.. Але така вже сила тиранського притиску, що досить тиранові всміхнутися, а всі, що стоять під його гнітом, будуть реготатися без огляду на те, що регочуться власне самі над своєю недолею.
— Ходи до таблиці! Ану, пиши!
Валько змазав власною рукою часть свойого письма і втиснув жидкові крейду в руку. Жидок почав писати своїм звичаєм, узадгузь. Наново зареготалася кляса, всміхнувся Валько, але зараз же заво̀рсилося його лице, він обернувся до останньої лавки, де сиділи самі найбільші і найдужчі хлопці і крикнув:
— Ану, дайте но йому!
Жидок затремтів цілим тілом і залебонів щось, але швидко прискочили до
- ↑ Респект — повага, шана.
