двері не могли впускати стільки свіжого повітря, скільки було треба. А в куті близь дверей стояла звичайна арештанська посуда «катерина», приткана про славу якоюсь щербатою, непристаючою накривкою, і від неї розходився вбиваючий смрід, наповняв казню і проймав собою все, окружав усі предмети в тій пекельній катівні, немов обдавав їх якоюсь атмосферою огидства та прокляття. А близь тої посуди стояла друга — великий, угорі широкий, нічим неприкритий скопець з водою — до пиття!
Довго роззирався Темера, сильно натужував свої непривичні очі, поки розглядів усі ті предмети, глузуючі з нього своїм нехарством, своєю нелюдською поганню. Його серце здавилось, мов у льодових кліщах; поганий, вонючий воздух захопив йому віддих, і він закашлявся, аж сльози стали в очах.
В казні ще ніхто не відзивався, хоч і чути було важке сапання кількох немов надавлених грудей. Темера почав роздивляти своїх товаришів недолі.
На сіннику під стіною лежав простягшися і пакаючи череп'янку-люльку дід около п'ятидесяти літ, з чорною, кругло обстриженою бородою, з повним, набресклим лицем, зі щудлом[1] при правій нозі. Це був впрочім плечистий, кремезний чоловік. Його дрантива сорочка була брудна, немов кілька місяців непрана. Він лежав, оперши голову на лікоть руки, а ноги накрив полотняним, брудним
- ↑ Щудло — дерев'яна нога, колодка.