засуд староства. Капрал узяв письмо до рук, розвернув, поглянув сюди й туди і почав слебезувати[1] назву приведеного цюпасника, але не можучи мабуть швидко впоратися з тою роботою, запитав його самого:
— А як ся пан називає?
— Андрій Темера.
— А відки?
— З Тернополя.
— З Тернополя? Гм! А чого ж то пана сюди занесло аж з Тернополя? Га?
Темера немов і не чув того питання, стояв та й роззирався по стражниці. Свій капелюх і пальто він положив на кріслі.
— За чим пан тут приїхав? — спитав другий раз капрал погрізно.
Темера спокійним і твердим голосом відповів.
— Менша о те.
Капрал витріщив на нього очі, далі поміркувався.
— Але не менша, прошу відповідати на моє питання!
— Не до вас належить мене про те випитувати.
Капрал почервонів зо злости, але прикусив зуби.
— Ось, мудрі ви, паночку, най ся преч каже! А що ви за ремеслом балуєте?
— То вже моя річ, — відказав Темера і почав ходити по стражниці та позирати крізь вікна на гімназіяльний город, залитий зеленню всякої деревини. По кру-
- ↑ Слебезувати — буква за буквою розбирати.
