як ся затріпоче, як зачне гантелити[1] та клясти, Господи! «Марш, бабо» та й «Марш, бабо!» Та чого ж пан приїхали? — питаю його. А він і слухати не хоче, побіг на долину!
В Олекси кров підступила до голови на таке оповідання.
— Що, та він, гавган[2] один, гроші бере, а на хорого й подивитися не хоче! Погоди но ти! Піду я до тебе.
І Олекса, як стояв, так таки зараз пішов долі вигоном. За ним, заводячи та відказуючи пішли жінки. Вони надійшли саме, як доктор сідав на бричку, щоб їхати далі.
— Пане старосто, — закричав здалека Олекса, — а то по якому тут порядок іде?
Староста обернувся і велів зупинити бричку.
— Ну, що там такого?
— Ба, якже то, по якому? — говорив Олекса, підійшовши ближче. — Пан дохтор сюди приїхали хорих везітирувати[3], а вни[4] ні до одної хати не заглянуть, лиш кленуть та людей ганьблять.
— Брешеш, драбуго[5] — крикнув що моци[6] маленький, заляканий доктор.
— Пан сам бреше! — відрізав Олекса, у котрого з лютости жили на чолі кров'ю набігли.
— Що, що, що, що? — задріботав староста, зіскакуючи з брички.
