нього верхні й нижні штани і простягли його на градусі. Оба помічники держали цупко за ноги, цензор сів на його плечах, придержуючи обома руками його руки, а о. Телесницький кинувся щосили бити бучком по голому тілі. Зараз за першим ударом Волянський крикнув страшенно. О. Телесницький зупинився; він смакував цей крик болю і не міг здержати себе, щоб не зажартувати:
— А, прецінь ми раз получили від тебе людський голос! Ану ще раз!
Другий удар — новий несвітський окрик.
— О, це ще краще! — жартував о. Телесницький — Зовсім так, як в тій пісні співається:
Dobył tak pięknego głosu baraniego,
Az się stary Józef przestraszył od niego[1].
А потім удари посипалися густо, градом.
— Ти мене до крови, що й я тебе до крови! Кров за кров! Кров за кров! — приговорював о. Телесницький.
І він сік, сік… Крик, виск, пищання нещасного хлопця, ніщо не зворушувало ката. Ось із-під вільхових сучків показалася кров, потекла струмком по білому тілі, на сорочку, на дошки градуса, о. Телесницький ще бив. Вільхова палка була забризкана кров'ю, а з неї кров під час розмаху почала бризкати по білих стінах кляси. Волянський лежав тихо, очевидно зомлів.
о. Телесницький зупинився. Дихав важко з натуги. Закривавлену хустку відняв від
- ↑ Видобув такий гарний баранячий голос, що старий Йосиф перестрашився його.
