— Не бійся, вже не буду бити.
Ученик виліз, та в тій хвилі о. Телесницький кинувся на нього, спіймав за волосся і почав товкти його головою до лавки.
— Це за те, що ти ховався! Маєш! Маєш! О, три ґудзи на чолі! Маєш мені носити їх до завтра. Га, га, га! Не смій ані змити, ані стерти, щоб я ще завтра бачив їх!
Ми, діти, помертвіли зразу, почувши свист тростинки та ляск ударів. Ми думали, що биття озвірить учителя, розсердить, розлютить його. Але де там! Доконавши цього огидного знущання над хлопчиком наш учитель був веселий, усміхався, жартував, мало не підскакував, ходячи по клясі.
— Отже то щоб ви знали, — говорив він докторальмим тоном, немов витягаючи сенс моральний із того, що власне сталося, — що vergeben, verjagen, vezeihen, verleihen і інші подібні слова мають на початку v, а не f. Хто ще знає таке слово?
— Verdregen! Verderben! Vermindern! — лунали голоси з ріжних лавок.
— Fertig! — сказав мій сусід із ослячої лавки.
— Га? Що? — схопився о. Телесницький. — Хто то сказав fertig?
— Козакевич.
— Козакевич? Ти? Як пишеться fertig?
— На початку еф.
— А пощо ж ти крикнув?
— Та я не знав, чи воно подібне до там-тих, чи ні.
