Кожної п'ятниці і суботи був час артистичного попису «цьоці» Кошицької, час малювання скринь. Цю часть роботи вона найчастіше брала на себе; її малюнки визначалися нечувано сорокатим добором фарб і дивовижними контурами квітів. Щоправда, і одне й друге не виходило з утертого з давен-давна шабльону, але цьоця любила при малюванню давати волю руці і підмінювати фарби. Замість бурякового обрамованая дасть синє; простолінійне бадилля ростини замість білого зробить зелене, листочки фантастичної «ружі»[1] розмалює замість у три колісця — в чотири: внутрішнє колісце цинобром, середнє зеленим, потім жовтим або синім, нарешті білим, — листя не було ніякого. Щонайбільше, по рогах малюнку умістить іще по одній «ружі» з листочками в три колісця. Малюючи ходить довкола скрині, окидає зором знавця всю малятуру[2], візьме раз горщик із зеленою фарбою, то знов із синьою, червоною, жовтою, білою, і тут підведе, там ободець зробить, там проведе лінію, доки цілість вповні не задоволить її невибагливого смаку. І при тім із її уст ненастанно пливуть набожні пісні, суміш польські й українські. Ось вона викінчує престрашенну «ружу», якої рисунок і кольори могли б здивувати й найдикішого дикаря, і при тім її голос виводить:
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 2. Оповідання (1956).djvu/151
Цю сторінку схвалено
V.
