любив держати в клітках, або ходили з мішком по великі лісові мурашки, які »цьоця« варила на купіль для себе, бо вже тоді терпіла на ревматизм у ногах, проживши звиш двадцять літ у вогкій хаті на болотнистому місці. Пізніша осінь доставляла мені з Яськом інших розривок на подвір'ю. З огорода викопували ярину, квасили капусту та огірки, на подвір'ю клали огонь, варили повила[1] зі сливок, а в сінях в іншім кітлі варили карук із волових жил та з відпадків товарячої шкіри. Все це були роботи, яких я ніколи не видав у селі, і все те нове та цікаве для мене вмів Ясько виясняти та робити ще цікавішими своїми оповіданнями та дотепами.
Батько Яськів жив неподалеку від нас, мав свою хату й огород, а крім того ходив на заробок до «великої фабрики» — рафінерії нафти та земного воску, що власне тоді була недавно збудована за Дрогобичем, на бориславськім тракті над рікою. При якійсь експльозії[2] йому попарило руки й ноги і ми оба з Яськом щонеділі відвідували його в шпиталю, — це були перші мої відвідини в тім домі болю та карболю. Старий Романський був письменний чоловік; у тім маленькім світі, що групувався довкола дому »цьоці« Кошицької, він був одною з ясніших зір, уважався чоловіком розумним і досвідним. Я пригадую собі досі його страшні рани, які я бачив у шпиталю, коли їх перевивано, і чорну табличку над його головою
