Лиш те, що з давніх прасвітів лишилось. А чим були вни, чуєш сам, лиш слабше О стільки, о скільки менш чуття у тебе, 0 скільки менш вічного добра Дістав ти — розуму і сили тіла, Одно лиш в'яже з ними тебе — життя; Одно лиш спільне в вас обох—це смерть. Все проче, що е в тебе, личить хробам В багні, в намулі сплодженим з окрайців Величнішого світа,—що, розбитий, ставсь Планетою нужденною—землею, Житлом людей, котрих найбільше щастя Те мало бути, щоб сліпі жили В раю дуреньства, щоб немов отрути— Знання боялись. Глянь, що з вищих тих Істот лишилось,—догадайсь, які Були вни за життя! Як ні, як прикро Тобі—вертай домів, ори, як доеі, Твердую скибу, я замчу 1 тя швидко. К а ї н. Ні, тут лиши мя! Л ю ц и ф е р. Доки? К а ї н. Вічно. Адже ж 1 так прийдесь колись з землі сюда Вертатись: радше лишусь тут відразу. Життя ми збридло. Тут в тій пітьмі останусь. Л ю ц и ф е р. Ні, годі! Все тут—дійсна правда, но Ти все те бачиш, мов крізь сон. Щоб жить тут 1 Замчу—від мчати,—скоро бігти; тут скоро нести. 60
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/61
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2c/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu/page61-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu.jpg)