Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/527

На обкладинці книжка мас дату: „Львів, 1917”. Книжка, через воєнні події, вийшла в світ, пролежавши три роки. Критика віднеслась до перекладів Франка різно. Цілком негативну оцінку дає П. Филипович (Пушкін в українській літературі. А. Пушкін, Вибрані твори, Книгоспілка 1927): „Всю книжку Франко склав за дуже короткий час, і бувши уже давно хворим психічно. Вона справляє дуже тяжке вражіння — переклади цілком безпорадні, не додержено навіть віршових розмірів, мова — жахлива. В деяких творах це просто російський текст з українською фонетикою”. „На пошану автора „Бориславських оповідань", „Смерти Каїна” та „Моісея” — кінчить свою замітку П. Филипович — краще було б не згадувати про його переклади з Пушкіна”. Але цілком іншої думки є М. Марков- ський. У своїй рецензії (,.Книгар”, ч. 10, Київ, 1918 р., стор. 598) він пише: „Пушкіну пощастило в нашім письменстві тим, що за переклад його творів — хоч не всіх, а тільки драматичних — взявся такий великий талан, як Іван Франко. Хоч і в цьому перекладі, як і в своїх власних оригінальних творах, Франко не скрізь дає закінчену обробку, так що можна було б бажати, щоб автор додав ще „останній удар свого художнього різця” й обробив ті місця, що не відповідають художній силі оригіналу, але взагалі треба сказати, що переклад Франка має велику вартість: дух оригіналу, сила виразу, краса і склад вірша — все, можна сказати сміло, передано Франком доброю українською мовою”. Своє твердження ілюструє автор цитатою з „Бориса Ґодунова”, коли літописець Пімен говорить: „Іще один останній переказ”, а далі словами Ґодунова: „Ось найвищу власть Я осягнув і шостий уже рік Паную супокійно, та в душі Немає в мене щастя…” „Але особливої краси — каже автор рецензії — досягає Франко в „Сцені у фонтана”, котру він (Франко) на526