Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/424

С а л я д і н. Чудово! О, чудово! Н а т а н. Ото ж,— казав до них суддя,— коли вам Потрібний присуд мій, не моя рада, То йдіть собі! Моя ж вам рада — взяти Це діло так, як єсть. Так кожний з вас Від батька має перстінь,— хай же й вірить Несхитно, що його один правдивий. Можливо, що отець не хтів терпіти У своїм домі довше самовлади Одного перстеня! І, певно, він Однаково любив вас усіх трьох, Коли не хтів вам двом зробити кривди, Всю ласку даючи одному. Добре! Ідіть же кожний в слід непідкупної, Нелицемірної його любови! Змагайся кожний, в перегін обом, Міць каменя у перстені свойому їм виказать. Допомогай тій силі Лагідністю, згідливістю братською, Ділами добрими й богоговінням Якнайщирішим. А як камнів сили У ваших внуках, правнуках засяють, Тоді, по тисяч-тисячах літах, Прийдіть перед цей трибунал. Тут буде Тоді мудріший судія сидіти, Як я, і той розсудить вас. Ідіть! Так мовив скромний суддя. С а л я д і н. Боже! Боже! Н а т а н. Султане, скоро чуєш, що ти єсть Отой обіцяний суддя мудріший — 423