Два інші замовляє в нього, ані кошту Ні праці не велить щадить, щоб тільки Однаковіські з ним були- Вдалося Це майстрові. Коли приніс перстені, То навіть батько свойого взірця Не міг пізнать. На радощах він кличе Синів, окремо кожного, до себе, Дає окремо кожному своє Благословенство — й перстінь — і вмирає. Ти чуєш це, султане? С а л я д і н зворушений відвернувся від нього. Чую, чую! Кінчи вже казку цю! Ще довго буде? Н а т а н. Це вже й конець. Бо те, що вийшло далі, То розуміється само собою. Заледве батько вмер, виходить кожний Зі своїм перстенем і хоче бути Князем у домі. Розвіди, ба сварка, Ба ґвалт. Дарма; котрий правдивий перстінь, Не розбереш.—По хвилі, в якій вдав султанову відповідь. Так само, як ми нині Не розберем, котра правдива віра. С а л я д і н. Га! Що? Це має бути відповідь На запит мій? Н а т а н. Це лиш оправдання Моє, що я не важусь розпізнати Перстенів тих, які велів сам батько Зробить з тим наміром, щоб розпізнать їх Ніхто не міг. 420
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/421
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2c/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu/page421-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu.jpg)