Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/384

Що ж перед зором нашим? Ад видимий. Його пекельний подих аж до нас Доходить! Із огнища Беліяла Страшенні комини чи ж не стирчать Під саме наше небо та ригйють Задушним димом і вогнистим плином? Везувій, Етна, Стромболі забивний, З Гекля там на півночі. Про що ж нам І думати, як не про це? Вона, Ця тайна—перед нами, тут зіває Під нашою землею і плює Вогнем і тьмою й смертю. Можемо Схилитись і заглянути в нутро, А ніччю можем бачить грішні душі, Як вихром крутяться, неначе іскри, Тікають і назад падуть, коли Вогонь їм спалить крила. Горе їм! Немає виходу ні втекиї Гей, назад! Назад до ваших ям, огнями повних! Назад в хаос, у тьму, в огнисте море! Над вами сатана, падлюка безконечний, Регочеться! Вони летять страшні, Обгризені з усіх боків, живі Головні, жар і дим, гидкі, в просторі Розсипані недвижному, мертвому. Всі вогняні гадюки лижуть їх Поскручувані руки; їх олій Гризе, смола вертить і олово Вливаєсь; сліпота безмежна їх Опутала, і люта безконечність При всіх катушах тих не допускає До них нічого, крім двох слів страшних: „Ніколи!" „Вічно!“ Змилосердиться? Боже! Хто ж над ними Я! Так, я приходжу 383