Еді п. Найшвидше викинь геть мене із краю Там, де б я й голосу не чув людського, К р е о н. Це б я вчинив, будь певний, та вперед Спитати треба в Бога, що нам діять? Е ді п. Та ж Божий суд вже звісний нам і ясний Поганий батьковбійця мусить згинуть. К р е о н. Так сказано було, та як тепер Річ стала, ліпше нам ще раз спитати. Е д іп. Ще раз о мні пропащім вам питати? К р е о н. Вже ти тепер на Божу волю здайся І Едіп. Ще об однім прошу й напоминаю: Цю, що там в домі, поховай, як знаєш! Для власної рідні вчини, що слід. Та щоб мені позволив в собі жить Ней рідний город, я цього й жадать е можу. В горах жить мене покиньте, В тім Кітероні моїм, що отець І мати призначили ще живому На певний гріб. Отам нехай я згину, Де погубить мене вони хотіли! Та це я знаю: слабість, ні припадок Мене не доконає, смерть мене лишила Найтяжчому стражданню на поталу. 310
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/311
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2c/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu/page311-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu.jpg)