Е д і п. Цю злюку віщуна тут підіслав, А сам чинивсь, немов ніщо й не знає. Й о к а с т а. Чи так? Ну, викинь все це з голови! Мене спитай і взнай: Нема на світі Смертельної істоти, щоб могла Будуще віщувати. Ось тобі На це короткий доказ! Бач, була Колись віщба Лайосу — не скажу, Щоб від самого Феба, та від слуг його, Що суджено цьому прийняти смерть Від власного його й мойого сина. А прецінь, чутка йде, його убили Чужі розбійники на роздорожжі, Де три дороги сходяться. А сина, По трьох днях з роду, він велів слузі, Ніжки йому в суставах підв'язавши, Покинуть на відлюдній десь горі. Як бачиш, Феб тут не сповнив того, Щоб цей став батька вбійцею, ні щоб Лайос від сина згиб, як сам лякався. А прецінь, віщуни це віщували! І ти не дбай про них! Що Бог захоче Відкрить, це легко сам нам виявить. Е д і п. Не що ти, жінко?… Слухаю тебе враз якась облуда дух займає, Якась тривога грудь мою стискає! Й о к а с т а. Яка жура тебе отак пошибла? 271
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/272
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2c/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu/page272-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu.jpg)