(Та вдарила судьба його у тім'я!),— Тепер за нього я, немов за батька, Впімнусь і що лиш можна, все порушу, Щоби дістать до рук убійцю Лайя, Що син був Лабдака, внук Полідора, Кров Кадма і Агенора старого. А хто не вчинить так, як я казав, Тому — молюсь богам — нехай земля Не дасть ні зерна, жінка хай не вродить Дітей! Він сам хай згине від оцеї Зарази, або й гіршою ще смертю! А вам і прочим всім кадмейцям, що На цеє згідні, хай могуча Діке На поміч буде й другі всі боги! Хор. О, пане, твій тямуючи проклін, Ось що скажу: не я його убив, Ані вказать не вмію вбійці. Феб, Що нам прислав цей вирок, мусів би Вказать і того, хто зробив це діло. Е д і п. Це правда. Та хто ж може змусить бога Сказати те, чого сказать не хоче? Хор. Ще друге б я сказав, що я міркую. Е д і п. Хоч би ще й третє, не вагуйся мовить. Хор. Міркую, пане, що цареві Фебу Всевидінням найближчий є Тейрезій. 247
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/248
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2c/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu/page248-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._19._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu.jpg)