Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/208

Та молодих юнаків хитро в сіті свої уловляють. Ні, це жорстока судьба завірюхи воєнної, що нам Світ ввесь колотить і вже не одну віковую будівлю Перевернула а посад, її теж бідолашну прогнала. IQ0 Чи ж не блукають тепер і вельможні пани благородні В бідності? Навіть князі утікають перебрані а краю! Навіть король утікав! І вона, а своїх сестер найліпша, Вигнана з краю; своє забуваючи власне нещастя, Іншим іще помага, хоч безпомічна, поміч приносить. 105 Горе велике й біда розливаються з краю до краю! Чи ж із нещастя того й якесь щастя не мало би вийти, І я в обіймах жени та дружини правдивої радість Виніс би з тої війни, так як ви раділи з пожежі?“ Тут відізвався отець, аж уста отворивши з вагою: 110 „Як же це, сину, тобі розв'язався язик, що так довго В твоїх устах деревів і лиш рухався наче за - напасть? Ось і на мене паде те, що батькові кожному грозить! Що самоволю синівську палкую піддержує мати Надто податлива, тай і сусід рад за нею обстати. 115 Щоб лише проти вітця або проти мужа стояти. Га, та не хочу всім вам спротивляться, бо що ж то поможе? Бачу наперед уже тут упір і докори й сльози. Йдіть і питайте, а там в ім'я Боже приводіте ту доню В дім мій; як ні, то нехай він навіки забуде про неї". 120 Так ось промовив отець. На те радісно викликнув Герман: „Ще перед вечором вам добра доня у домі явиться, Як собі може бажать муж, що ум має й серце у груді. Надіюсь теж, що й вона в доброті своїй буде щаслива. Так, вона буде повік мені вдячна, що батька та матір 125 Дав я на-ново їй в вас, як бажають ровумнії діти. Але, що гаяться більш? Ось іду й запрягаю я коні І повезу цих панів—за слідами тієї дівчини. Лишу самих їх, нехай роблять те, що їм скаже їх розум, І присягаю, зроблю все те, що вони лиш урадять, 130 3 панною ж бачиться сам я не буду, аж буде моєю*. І відійшов, інші ж усі ще це і те розважали, Мудро і на-скоро те обмовляючи важнеє діло. Герман до стайні побіг, наборзі, де вогнисті оґери Тихо стояли й хруп-хруп чистобраний овес споживали 135 И сіно сухе, що його на найліпшій леваді косили.* З поспіхом він заложив їм блискучі вудила і зараз Перетягнув ремінці крізь пряжки, що блищали, як срібні, Потім до них присилив ще широкі та довгі поводи, . И вивів коні на двір, де слухняний слуга уже бричку 140 Виточив легко, ЇТ витягаючи в шопи за дишель. 207