Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/202

85 90 95 Смерти, бо як пропаде з них одна юрба, друга надходить. Ах, але німець сидить і не сміє ні рушиться з дому! Чи сподівається він, що мине його лихо грізне те? Мамо кохана, скажу вам по-правді, болить мене нині. Що увільнили мене, коли оноді в нас льосували ä-поміж міщан добровольців. Це так, одинак я и хазяйство В нас не мале і діла наші теж не є маловажні; Та чи не ліпше б мені ген он там на границі Ждати в оружних рядах, ніж тут ждать на нужду й неволю? Так, мені дух це сказав і на дні душі в мене клубиться Смілість і жадоба служить вітчині у потребі. Хоч би й умерти, аби іншим достойний приклад подати. Дійсно, як би так вся та молодіж німецька докупи Гам на границі зійшлась, аби ворогу не піддаваться, О. то й не вспіли б вони стагь на нашу землицю прекрасну 100 І пожирати добра цього краю нам перед очима, Повелівати мужам, поривати жінок і дівчата! Бач, матусю, мені на дні серця повстала рішучість Скоро зробить і сейчас, що здалось мені добрим і правим; Бо хто міркує над міру, той вибере не все найліпше. 105 Бачте, додому вже я не поверну, і звідси простісько В місто йду та віддаю воякам свої руки та серце, Аби служить вітчині. І нехай тоді тато говорить, Що в моїм серці нема почуття ані чести, ні слави, Ані бажання піднять себе вище від свойого стану“. 110 Тим зворушена каже на те добряча, розумна мати, Тихії сльози ллючи, вони легко в очах їй ставали: „Сину, яка ж то зайшло в тобі зміна і в твоїм настрою, Що до своєї ти мами не так, як учора і завше, говориш Щиро й свобідно й мені не сказав, чого власне бажаєш? 115 Якби хто третій тепер чув слова твої, певно хвалив би Дуже тебе та твою постанову, як великодушну, Зведений словом твоїм і такими важкими думками. Та я ганю лиш тебе, бо хіба тебе ліпше я знаю: Серце твоє ти скриваєш і щось зовсім інше задумав. 120 Аджеж я знаю: тебе не манить ані трубка, ні бубен, 1 не кортить тебе раз в уніформі з‘явиться дівчатам, Ьо ти призначений, будь ти собі і хоробрий і бравий, Дому гаразд берегти і спокійно ріллю управляти. рЖе одверто скажи: відки в тебе така постанова?“ д ин же поважно сказав: „Помиляєтесь, мамо, один день Другому вже не рівня. Молодець дозріває на мужа; іпше в спокою нераз дозріває до діла, чим в шумі j "Р та тУРбот життєвих, що в молодості многих ламають, хоч я тихий такий був 1 є, в моїй груді, протее, 125 201