Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/199

Хто не ступа наперед, той ступав назад. Так і буде“. Але на те аптикар відповів і промовив розважно: „Радо це й я признаю вам, сусідо. Я й сам оглядаюсь В одно за ліпшим, щоби лиш нове та не було дорожче. 70 Та не багато тісна, коли грошей в кого не багато, Дбать усе та працювать, направлять у нутрі та поверха? Дуже вже тісно міщанам; хоч як вони й знають, що добре Та не осягнуть ніяк, бо кишеня, бач, не вистачав, [й корисне А за багато потреб, і так щось його все зупиняв. 75 Дещо й я був би зробив, але хто не злякався б видатків На такі аміни, а ще у часах небезпеки такої? Здавна всміхався мені домик мій у веселій одежі, Здавна ясніли також із великими шибами вікна. Але хто може з купцем порівняться, який крім маєтку 80 Знав дороги також, як усе, що найліпше, дістати? Гляньте лишень на той дім проти нас! Він новий, як чудово Там на зелених полях відбиваються білі прикраси, Шиби у вікнах які величезні й блистять мов свічада, Так, що собою притьмив усі чисті доми він на ринку! 85 А по пожежі були оба наші будинки найкращі, Мій—це аптека „Під Ангелом', ваш—заїзд „Льва Золотого*. Та й город мій також був на всю ту околицю славний; Кожний прохожий ставав і глядів крізь червоні штахети На жебраків кам'яних та на карлів у пестрих одежах. 90 А як кому подавав каву я у пречудній печері, Що тепер справді стоїть майже пусткою й пилом припала, Той надивиться не міг-на барвисте світло тих мушель, Гарно уставлених в ряд; навіть знавець здивованим зором Міг оглядать камінці із блискучого блесту й коралі. 95 Так подивляли також мальовило в сальоні, де дами В строях препишних ураз із панами в саду похожали І в кінцях пальців квітки то держали, то іншим давали. Та хто би на те тепер ще дивився! Я сам осоружно Ледве загляну коли, бо все нині інакше, ґустовно 100 Мало би буть,—кажуть всі,—-білі лати й лавки дерев'яні, Гладко та просто усе, різьби ні золочень не треба, Дерево тільки чуже та рідке, що багато коштує. Ну, не противен би я й собі справити дещо новеньке І поступати в часом та зміняти уладження часто; 105 Але ж боїться тепер кожний рушити хоч би найменше, Тай і робітників хто міг би в наших часах оплатити. Ось я недавно хотів Михайла святого, що фірму Моїй аптеці дав, позолотою вкрити наново. Й смока страшного також відновить, що в ногах його в'ється, 110 Та я лишив їх таких пожовклих, бо кошту злякався". 198