Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/118

Хоч нам пророч його, не ймемо віри. Аджеж горіла Троя і ми Бачили зблизька соромну смерть, А ось же осьтут ми з тобою, Радо готові служити тобі; Бачимо сонце небесне, блискуче, І, що найкраще на світі — тебе, Що на нас ти, щасливих, ласкава. Г е л є н а. Но, будь що буде! Що там жде, а слід мені, Не гаючись, ввійти у королівський двір, Що ось, не знаю як, передо мною знов, Давно небачений, мало не втрачений! Несміло щось несуть по ступеньках мене Ті ноги, що колись скакали через них. Входить у дім. Хор. Сестри, бранки сумовиті, О, відкиньте геть далеко Всі турботи! Радуйтеся щастям пані, Тіштесь радістю Гелени, Що до рідного вогнища, Правда, пізно повертає, Та тим твердшою ходою Радісно оце ступа. Похваліть богів блаженних, Що щасливо все доводять Аж до краю. Мов на крилах підлітає Визволений через всякі Перешкоди, але в'язень Надаремно сохне в тузі 117