Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/117

Та ввійди лиш до них і озвися до них, То відразу вони — твої слуги. Любо бачить красу в боротьбі З золотом, перлами і самоцвітами. Г е л є н а. А потім пан мій ось що дальше наказав: „А як усе ти переглянеш по ряду, Візьми триніжків, скільки запотребиться, І всякої посуди, що, приносячи Святую жертву, під руками мати тра. Кітлів, чарок, а також тарілок плоских; В високі збани із святого джерела Води налий і дерева сухого теж, Для підпалу придатного, приспособи, Та й вигостреного ножа теж не забудь; Про інше все й сама ти там як слід подбай“. Так мовив і велів спішиться; та ні-гич Не натякнув, яку живую душу він Зарізать хоче, щоб богів ушановать. Це щось непевне, та я не журюся тим, На все те буде воля праведних богів! Вони сповняють, що захоче їх присуд, Чи люди це добром собі почитують, Чи злом; а нам, смертельним, покоряться слід. Не раз вже жертводій важкий підніс топір, Щоб на землі простертий втяти жертви карк. Та ні, не довелось! Перепинив йому Чи близький ворог, чи сам бог являючись. Хор. Що має статься, цього не здумаєш, Княгине, сміло йди, Де слід тобі! Добро і зло приходить Неждано чоловіку; 116