Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/111

Друга чаСть „Фавста*1 вважається взагалі твором темним і незрозумілим. Це не зовсім справедливо. Певна річ, це не є твір популярний, він вимагав у читача деяких відомостей 3 історії й мітології, деяких пояснень. Але поза тим, з погляду на композицію цілости, цей твір дуже ясний і прозорий. Його уклад і будова випливав конечно з самого заложення драми, з самої леґенди про Фавста- чародія. В першій часті трагедії, заключаючи контракт з Фавстом, Мефістофель обіцяв йому пробігти в ним „насамперед малий, потім великий світ", тобто насамперед світ індивідуального, потім публічного життя, а легенда веде Фавста на двори різних володарів, заставляє його викликати тіні різних славних покійників і робити інші чародійські штуки. Цим був І для Ґет$ витичений шлях. У пролозі другої части він показує символічним образом видужання Фавста на лоиі природи після страшної трагедії з Гретхен. Потім Фавст і Мефістофель ідуть на цісарський двір; Фавст являється порадником, що при помочі Мефістофелевих штучок рятує цісаря а фінансових клопіт, запроваджуючи паперові гроші. Але цісар, легко- мисний пан, бажав більше забави, ніж справдішньої помочі для держави і жадає від Фавста, щоб той показав йому тіні Гелєни і Паріса. За порадою Мефістофеля Фавст спускається в підземний світ до „матерій*—містичних (плато- нівських) джерел усякого життя і викликає від них ті тіні. Але тінь Гелєни будить у його серці непогамовану любов, він кидається до неї і мало не гине серед страшної експлозії. Одужавши, він не може вспокоїтися й разом з Мефі- стофелем подається до Греції, де на фарсальській рівнині, пам'ятній битвою між Цезарем і ГІомпеєм, одної певної ночі відбувається гульня клясичних мітичних постатей. Тут Фавст при помочі Протея, Хірона і віщунки Манто добирається до самої Персефони, богині підземного світа, й одержує від неї те, що вона випускав Гелвну на світ, як колись випустила була Орфеєву Еврідіку, в такім стані й такім виді, як була по повороті з Трої. Рівночасно Мефістофель, котрий серед тих клясичних символів красоти почував себе ніяково, обертається до найнижчих, найобри- дливіших мітичних прочвар і визичує собі маску найобрид- ливішої з них, Форкіяди, одної з двох сестер, дочок бога пітьми, що по грецькому віруванню обі мали тільки одно око й один зуб, і по черзі користувалися тими причандалами. Оце й є вихідна точка третього акту, що властиво Є окремою самостійною трагедією Гелєни і Фавста. Гелєна 110