Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/102

Є в а. О, Боже І Вічне зміїно прокляття Нехай на нього спаде, лиш на нього! Най не кидає го розпука!.. А д а. Стій! Не проклинай го, мати—се ж твій син! Не проклинай го, мати,—се ж мій брат! Мій муж! Є в а. Він не лишив ти брата! Видер У мене сина, в Ціллі видер мужа: Тож най, проклятий, проч іде від мене! Я вирікаюсь го, як він ся вирік Чуття і серця!.. Смерте, смерте! Чом Мене ти першу не взяла,—я ж перша Накликала тебеї Пощо мні жити? А д а м. Ні, Єво,—не гріши ще в лютім горю! Давно важкая доля нам судилась,— Ось початок; зносім же засуд наш, Щоб бачив Бог наш, що ми вірні слуги Його святої волі. Є в а. Божа воля? Ні, воля сього дявола—не сина, Котрого-м зродила, щоб трупом світ сей Укрив. Най всі прокляття жизні падуть На нього! Най пустинями жене го Така розпука, як із раю нас,— Аж власні діти те з ним зроблять, що Він з братом своїм! Най вогнисті духи 101