Так, що мов під захід сонця він Жовто догорає. Як у чужині, не журиться Ним душа ні одна, А як близько, щастя свойого З ним ділить не годна. У базарах серед стиску він Боязко бокує, В самоті ж він у сльозах гірких І днює й ночує. Жалься, Боже, як то бідному Жить у світі годі! Між людьми він наче чужинець В своїм власнім роді.
Мов серденько вмерло би слабе, Якби перестало любити тебе; Бо мого серденька не переробить, Нікого другого йому не любить. Мої оченята недармо горять, На тебе одного вони лишь зорять; А як чия інша краса їх влестить, Хай вид твій ніколи мене не пестить У моїм серденьку заклято, мабуть, Ніколи довіку тебе не забуть; Отим-то воно не втихає на мить, Любов'ю палкою горить і горить.
Кожна штука, пане мій, Це нашийник золотий, Але сей голяр, начисто, Се — перловеє намисто.