ІЗ СТАРО АРАБСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
ВРОДИНИ ГЕРОЯ
У високих замках його Бог посадив,
Наче льва у пустині;
Панування йому в небесах призначив,
Мов зорі на небесній твердині.
Коли він народився, з утіхи скричав
Гострий спис і престіл,
І газеля, і царськая рада, і люд
Зі всіх міст і всіх сіл.
Не бери до грудей його, мамко, бо він
Першим позирком у темноті
Вигідніший осідок собі обібрав
На кінському хребті.
Ані ссать не давай йому, мамко, бо він
Першим позирком зараз знайшов
Найсолодший напій і поживу собі —
Неприятелів кров.
|
ЧОРНІ ОЧІ
Стережіться її ока,
Бо страшні у ньому чари;
Кого трафить його промінь,
Тому не втекти нікуди.
Пробі, теє чорне око
З сонним виразом утоми
|
