Знов говорить Ілія,
Воєвода громовий:
«Вставай, отче Миколо,
Та ходімо в діброву,
Та збудуймо корабель!»
Устав отець Микола,
Пішли вони в діброву,
Збудували корабель,
Перевезли всі душі
З цього світа на той світ,
Тільки трьох душ не могли:
Одна душа грішная —
Кума в суд водила;
Друга душа грішная —
З сусідами сварилась;
Третя душа найгрішна —
Дівку з розуму звела.
Породила дев'ять синів мати,
Породила, сама повдовіла;
Всіх їх мати вдова згодувала
З веретена, з ручної роботи,
Згодувавши, вісім оженила.
Як дев'ятий став синок женитись,
То він маму в ліс виправляє.
«Іди, мамо, в зелену діброву,
Бо до мене сватове приїдуть
Та тобою гордувати будуть,
Бо ти в мене стара та недужа.
Іди, мамо, у ліси зелені,
Щоб тебе там дикі звірі з'їли!»
Пішла мати в зелену діброву,
Іде шляхом, важкі сльози ронить.
Здибались їй два прохожі хлопці:
«Помагай Біг, бабусю старенька!
Де це ти так зрання поспішаєш?
Чи так рано встала хусти прати?»
