Зв'язуй кожне волоконце,
Зв'язуй одно за другеє
Та лізь по них аж до неба!»
Вернулася стара мати,
Ну в'язати волоконця,
Одно в'яже до другого,
Лізе по тих волоконцях,
Щоб долізти аж до неба.
Прорвалося волоконце,
Впала мати на дно пекла.
Серед раю дерево —
Дивоглядна дафина,
Дивні плоди родила,
Злоті віти пустила,
Злоті віти, срібний лист.
А під нею постеля
Всяким квітом встелена,
А найбільше васильком,
Рум'яними рожами,
На ній святий спочива,
Святий отець Микола.
Прийшов к нему Ілія,
Воєвода громовий:
«Вставай, отче Миколо,
Та ходімо в діброву,
Та збудуймо корабель,
Будем душі возити
З цього світа на той світ».
Відмовляє Микола:
«Спам'ятайся, Іліє,
Воєвода громовий!
Адже ж нині неділя,
В неї не слід робити,
Лиш хрестити, вінчати,
Русі коси чесати,
Біле лице вмивати».
