Ніж м'я має туркам продавати!»
Як до білих грудей догоріла,
То заплакав Степанчик-дитина:
«Любий тату, Грує Новаченку!
Ой, згоріли моїй мамі груди,
Ті, що мене згодували, тату,
Ті, що меде підняли на ноги!»
Стисло Груя жалем за серденько,
Як поглянув на дитя Степана,
І заллявся сльозами рясними.
Що лишилось, те згасив скоренько,
Схоронив у землю грішне тіло.
Святий Петро у рай іде,
За ним мати бігом біжить
І говорить стара мати:
«Стань, зажди-ко, сину Петре,
Візьми мене в рай з собою!»
Святий Петро відмовляє:
«Ой, вернися, моя мати!
Кілький вік ти вікувала,
А про рай ти і не дбала:
Ні голодних не кормила,
Ні прагнущих не поїла,
Ні ти голих зодягала,
Ні ти босих зобувала,
Ні сліпому не вділила,
Ні за душу приносила.
Тільки одно повісемце
Ти натроє розділила
І три рази ти зітхнула:
«Ой, ти моє повісемце!
Куди тобі волочиться
Та по горах, по долинах,
По старецьких по торбинах!»
Ще говорить святий Петро:
«Ой, вернися, моя мати,
