Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/85

Може б, мама тебе підсадила
Вперед себе на сивого коня».
Просить хлопець маму Максимію:
«Максиміє, моя мамо мила,
Підсади м'я на сивого коня!
Болять ноги у Степанка твого,
То й не можу поряд з кіньми бігти».
А та сука, собачого роду,
Ще нагаєм з коня затинає:
«Геть від мене, ти собаче плем'я!
Мала б тебе на коня саджати,
Не була б вас дала туркам в руки!»
Доїхали близько Дренополя.
Розіп'яли два намети з шовку:
Ув одному Груйо і Степанко,
У другому гарна Максимія.
То два турки пішли в Дренополе,
Третій в шатрах лишивсь на сторожі.
А як прийшли турки перед пашу,
То й говорять паші Дренопольцю:
«Гей, ти, пане, пашо Дренопольський,
Славний же ми полон полонили!
Полон славний — Груйо Новаченко,
Ще й Степанко, Груйовий хлопчина,
Його жінка, гарна Максимія!
Що за гарна та Груйова жінка,
В цілім краї їй пари немає!
Що за личко — хоч в Стамбул к султану!»
Сягнув паша у сакви глибокі,
Та й дає їм сто дукатів за раз.
«Ось вам, турки, сто дукатів в руки,
Їжте, пийте до завтра до рана.
А як рано полон приведете,
Ще осібні дари вам дарую:
Місце аги чи маєтки земські».

Пішли турки скрізь по Дренополю,
Шукаючи солодкого меду.
Не найшли ж бо солодкого меду.
Лиш в одної корчмарки Марії,