Зійшла нова радість в ледіневім серці,
Що свою миленьку при собі голубить.
«Чия се голубка?»
«Її зловив Збигонь,
Тут держав у клітці,
Як мене в неволі у тім сильнім замку».
«Лети в ліс, голубко,
Із кріпкого замку!»
І в ліс полетіла, — літа сюди-туди,
Із голубком своїм із древа на древо,
Із голубком спала на одній гіллячці.
І радуєсь діва із ледінем своїм,
Ходить сюди-туди, — всюди, де забагне,
То з милим спочине у одному ліжку.
Пішла мила на ягоди
В зелену діброву,
Вбилась їй тернина гостра
У біленьку ніжку,
Не могла моя миленька
На ніженьку стати.
«Ай ти, терне, гострий терне,
Чом ти біль ми робиш?
За те будеш, гостре терне
Викинено з ліса!»
«Пожди, мила, в холодочку,
В зеленій діброві,
Я побігну на зарінок
По білого коня».
Пасе коник на зарінку
Траву зелененьку,
Моя мила в холодочку
Милого чекає.
І зачала нарікати
В діброві тихенько:
«Ах, що ж скаже моя мати,
О, я нещаслива!
